Кажуть



Кажуть, вогнище справжньої дружби не згасять ніякі перешкоди. Щирою вірою в це загоряється моє серце кожен раз, коли пригадую тихі вечори з дідусем, які закутували мене в затишну пелену його чарівних спогадів. Саме з цієї казкової країни минулого виринає переді мною образ близького дідусевого друга, талановитого художника, палкого патріота і просто хорошої людини – Богдана Шляхтича.

Серед мальовничої перегінської природи, у самому підніжжі гір, у купелі таємничих лісів і солодких садів загорілась талантом ще одна людська доля. З дитинства вразлива душа майбутнього художника наповнювалась чарівністю перегінських краєвидів, щоб потім вилитись у неймовірної краси пейзажі, які прикрашатимуть виставки не тільки в Україні, а й в Польщі, Чехії, Канаді, США, Аргентині. Дідусь згадував його одвічне вміння знайти неповторну красу в кожному вигині стеблинки, в кожному промінчику сонечка.
Втомлені важкою працею, батьки Богдана Афтанасійовича плекали надію на кращу долю для своїх дітей, тому були тільки раді синовій тязі до історії, не обрізали крила його дитячим мріям стати справжнім мудрецем, який має ключ до минулого. По закінченню школи амбіційний юнак випурхнув з батьківського гнізда до сірих оков буденного міста, щоб здобути освіту історика-фіолога в Івано-Франківському педінституті. Тут, серед високоповерхівок, де в гулі міста вчувається крик вбраної в залізо природи, що ось-ось задихнеться, душа пана Богдана линула додому, у вільні рідні простори. Його серце було повне близьких душі образів: краєвиди гір, тепло батьківського дому, шелест столітніх дубів на сусідському подвір’ї, світло рідних очей. А тихими вечорами в невеличкій студентській кімнатці відбувалось щось чарівне – здавалося б звичайний перегінський хлопець перетворювався в могутнього митця, талант якого вміло увіковічнював на полотні знайомі нам пейзажі. Турботливим наставником для Богдана Шляхтича став живописець Микола Більчук, якому вдалось розгледіти в юнакові непересічний талант.

Богдан Афтанасійович, як палкий поціновувач краси рідного краю і його багатої історії, не міг не закохатись в нашу Україну. Саме щирий патріотизм штовхнув його до лав підпільної студентської організації, учасники якої потайки збирались, щоб почитати заборонені твори українських класиків і помріяти про вільну і щасливу країну. Тут відбулось його знайомство з моїм дідусем, яке стало початком довгої і щирої дружби. Після підступного викриття організації кимось із недругів, Богдана Шляхтича від в’язничної безвиході врятував брат, який був редактором газети «Радянська Україна». Брат не просто (спас) пана Богдана від безжальних лап КДБ, а й дав перепустку в щасливе мирне майбутнє. Після добровільної служби в армії, Богдан Афтанасійович почав працювати вчителем історії та образотворчого мистецтва. Не один учень з любов«ю, повагою та щирою вдячністю відгукується про його вчителювання. Серед них і мій тато, якого Богдан Шляхтич 6 років навчав таїнства майстерності художника в Калуші. Пан Богдан не просто викладав техніку образотворчого мистецтва, а й намагався привити учням любов до пензля, мріяв стати наставником майбутнього таланту. Коли він побачив, що мій тато має певний хист до малювання, запросив його до себе додому, щоб показати свої картини і поговорити про мистецтво. Патріотизм Богдана Афтанасійовича проявлявся і на його уроках: у картинах, які він просив намалювати учнів, в його словах, сповнених безмежної любові до рідної землі.

Як тільки твій погляд зустрічається із полотнами пана Богдана, ти закохуєшся в кожну деталь, кожен відтінок. Його картини наче дихають справжністю, здається, все ось-ось оживе і зашумить. Особливо вдало, як на мене, йому вдається передгроззя. Чаруюча творчість Богдана Шляхтича відома не тільки в Україні, а й за кордоном. Як на мене, ми повинні пишатися нашим земляком.

(2016р.)

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *