ИУ Тема. 14



Тема . Початок української революції (1917 – квітень 1918 р.) – 2 год.

План.

1. Початок Української революції. Політичні партії в підросійській Україні.

2. Утворення Центральної Ради. Початок українізації армії.

3. Український національний Конгрес. І і ІІ Універсали Центральної Ради.

 

 

Література:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К. Академія, 2004.

2. Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г. Історія України (підручник),10 клас. – Освіта, 2011.

 

Тема . Початок української революції (1917 – квітень 1918 р.) – 2 год.

План.

1. ІІІ Універсал. Проголошення УНР.

2. Всеукраїнський з’їзд Рад.

3. Боротьба більшовиків із УЦР.

4. ІV Універсал. Брестський мирний договір 1918 р.

 

 

Література:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К. Академія, 2004.

2. Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г. Історія України (підручник),10 клас. – Освіта, 20011.

 

Тема . Початок української революції (1917 – квітень 1918 р.) – 2 год.

   План.

4. Початок Української революції. Політичні партії в підросійській Україні.

5. Утворення Центральної Ради. Початок українізації армії.

6. Український національний Конгрес. І і ІІ Універсали Центральної Ради.

 

 

Література:

3. Бойко О.Д. Історія України. – К. Академія, 2004.

4. Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г. Історія України (підручник),10 клас. – Освіта, 2011.

 

 

Короткий зміст теми:

Лютнева загальноросійська революція 1917 р. і політичні альтернативи її розвитку. Багатовладдя.

Українська Центральна Рада в боротьбі за автономію України і політика загальноросійських політичних партій, Тимчасового уряду та Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів в Україні.

Жовтнева революція і Україна. Проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки і проблеми взаємовідносин з Радами робітничих, солдатських і селянських депутатів та скликання І Всеукраїнського з’їзду Рад. Ультиматум Радянського уряду Росії Центральній Раді і початок війни між РСФСР та УНР.

Створення Української Соціалістичної Радянської Республіки і початок громадянської війни в Україні.

Історичні обставини проголошення Центральною Радою незалежності УНР (ІV Універсал) і німецько-австрійської окупації України. Крах Центральної Ради.

Гетьманство П. Скоропадського.

Утворення Західноукраїнської Народної Республіки, відновлення УНР і УСРР.

Політика Директорії і втрачені можливості громадянського миру та національного возз’єд­нання України на рубежі 1918–1919 рр. Акт Злуки УНР і ЗУНР. Отаманщина і єврейські погроми. Махновський рух.

Історична роль М. Гру­­шев­­ського, В. Винниченка, С. Петлюри, Н. Махна.

Більшовицька політика і формування націонал-комунізму в Україні в 1919–1920 рр.

 

 

 

 

1. Початок Української революції. Політичні партії в підросійській Україні.

Кривава виснажлива війна, розпочата 1914 р., викликала повсюдне зростання масового невдоволення в Російській імперії. Чимало страйків і заворушень проходили під гаслом «Геть війну».

Особливо багато їх було у промислових районах України. Керували цими виступами переважно соціалістичні організації. Подібні настрої не обминули й фронт, де цілі полки відмовлялися воювати.

Внаслідок прорахунків уряду, корумпованості й неефективності влади посилилася глибока економічна криза, занепадало сільське господарство, катастрофічно знижувався життєвий рівень населення, насамперед робітників і селян. Країна (Російська імперія, пам’ятаємо, що і українські землі – Наддніпрянщина) опинилася напередодні тотальної катастрофи.

На початку 1917 р. історія імператорської Росії завершилася. Під натиском масового страйкового руху 27 лютого (за старим стилем) цар Микола ІІ зрікся трону, самодержавство впало, Лютнева революція перемогла. Влада зосередилася в руках ліберальних кіл Дер­жавної Думи, члени якої сформували Тимчасовий уряд. Фактично в країні встановився республіканський лад.

На місцях Тимчасовий уряд спирався на торгово-промислову буржуазію, землевласників, чиновництво та інтелігенцію, переважно кадетської орієнтації. А впроваджували його політику спеціально призначені губернські й повітові комісари. Широка демократизація суспільства сприяла на перших порах популярності нового уряду. Однак нездатність піти на радикальні суспільні зміни до скликання Установчих зборів спричинила прогресуюче падіння його впливовості. У центрі й на місцях виникали альтернативні органи влади – Ради депутатів.

Після Лютневої революції в Україні виникли можли­вості для легалізації діяльності політичних партій, створення громадських організацій. В першій декаді берез­ня були створені ради робітничих і солдатських депу­татів, але тут вони не відігравали провідної ролі й на вла­ду не претендували. У Радах домінували загальноросійські соціалістичні партії есерів та соціал-демократів.

Словник

Тимчасовий уряд — уряд, що створюється під час надзвичайного положення після падіння попереднього режиму; має повноваження до формування постійного уряду; часто створюється під час війни або революції.

Тимчасовий уряд Росії — російський уряд від лютневої (березневої) революції 2 (15) березня 1917 р. до більшовицького перевороту 25 жовтил (7 листопада) 1917 р., утворений із членів конституційно-демократичної, соціал-демократичної партій і партії соціалістів-революціонерів.

У результаті: Тимчасовий уряд виявився неспроможним провести глибокі соціально-економічні перетворення (аграрну реформу, обмеження впливу монополій, установлення контролю держави над виробництвом і регулювання цін в інтересах більшості, надання допомоги родинам фронтовиків, початок переговорів про мир тощо).

Ставлення загальноросійських політичних партій до українського питання

— Діяльність в Україні загальноросійських політичних партій, які відбивали корінні інтереси різних класів, що існували тоді в Російській імперії:

• ліберали (кадети та октябристи);

• консерватори (чорносотенці);

• соціалісти (есери, меншовики та більшовики).

— Неоднозначне ставлення загальноросійських партій, що діяли в Україні, до українського питання: практично всі вони, в тому числі й революційні, нехтували українською справою; вони це обґрунтовували тим, що інтернаціональне в суспільному житті має бути вищим від національного; на практиці ігнорування національних потреб українського народу російськими революціонерами повністю збігалося з русифікаторською політикою царського самодержавства щодо України.

Політична активність української громади в Петрограді

— Активізація в ході революційних подій діяльності української громади в Петрограді.

— 12 березня 1917 р. — масова демонстрація українців у Петрограді, участь у якій взяли тисячі солдатів і цивільних — представників чисельної української громади міста (цей виступ під українськими прапорами справив великий вплив на російську громадськість).

Початок української революції

Передумови української революції

— Залежне становище України та великодержавницька політика щодо неї з боку Російської імперії.

— Важке соціальне становище більшої частини населення (невирішеність аграрного і робітничого питання тощо).

— Послаблення Російської та Австро-Угорської імперій унаслідок Першої світової війни.

— Лютнева демократична революція 1917 р. в Росії.

— Піднесення українського національно-визвольного руху.

— Формування національних органів влади.

Утворення Центральної Ради. Початок українізації армії.

зла­мати цей статус-кво, чому посприяло прове­дення 19 березня української маніфестації. Сто­ти­ся­ч­на колона під синьо-жов­тими прапорами заповнила центральні 3 (16 за н. ст.) бе­резня на зборах Товариства українських по­ступовців за участю понад 100 пред­став­ників київських і деяких провінційних організацій народилася ідея заснування Центральної Ради. Вибори її керівництва від­бу­ли­ся 7 березня за принципом представництва всіх українських ор­ганізацій. Головою обрали М. Гру­ше­всь­­кого, який на той час ще не повернувся з Сибіру, де добував заслання.

Спершу Центральна Рада відігравала роль лише київської міської організації. Не відразу вона сформулювала політичні засади своєї діяльності, хоча й закликала український народ домагатися від Тимчасового уря­ду права пуб­лічного використання ук­раїнської мови в державних, судових та освітніх ус­тановах.

На час повернення Грушев­сь­кого Рада поступалась ініціативою російським політичним партіям і організаціям. Він вирішив вулиці Києва. Віче, що за­вершило захід, підтримало вимоги автономії України. Для ви­значення основних по­лі­ти­чних гасел наприкінці березня – в першій половині квітня М. Гру­шевсь­кий виступив з низ­кою публікацій, де зажадав негайно пе­рейти від культурно-освітніх вимог до політичних.

Утворення Української Центральної Ради.

Роль М. Грушевського у визначенні завдань українського національного руху

4 (17) березня 1917 р. — утворення представниками українських політичних партій та громадських організацій Української Центральної Ради (УЦР).

Обрання головою УЦР — М. Грушевського.

Грушевський Михайло Сергійович — видатний український історик, визначний політичний і державний діяч. Брав активну участь у діяльності київської Громади. З 1894 р. очолював кафедру української історії у Львівському університеті. У 1898—1913 рр., очолюючи Наукове товариство Шевченка у Львові, проводив величезну роботу з реорганізації товариства за зразком європейських академій наук, збирання фондів, створення бібліотеки та музею. У березні 1917 р. повернувся до Києва, де одностайно був обраний головою Української Центральної Ради, був беззмінним лідером УЦР. УЦР на чолі з М. Грушевським, реагуючи на зміни політичної й соціально-економічної ситуації, еволюціонувала від вимог автономії до проголошення незалежної України. 29 квітня 1918 р. був обраний президентом Української Народної Республіки. Після приходу до влади гетьмана П. Скоропадського відійшов від активної політичної діяльності. У березні 1919 р. емігрував до Чехо-Словаччини, а потім до Австрії, де розгорнув широку наукову й публіцистичну діяльність. У 1919 р. заснував Український соціологічний інститут у Відні. У березні 1924 р. після довгих роздумів і переговорів з радянськими представниками повернувся до Києва. У 1924 р. був обраний членом Української академії наук, керував секцією історії України Історичного відділу АН. У 1929 р. був обраний академіком Академії наук СРСР. Проте невдовзі М. Грушевського заарештували як керівника так званого Українського націоналістичного центру (УНЦ), але незабаром звільнили. У березні 1931 р. його було вислано до Москви, а наукові установи, створені ним, ліквідовано. Великі заслуги М. Грушевського як ученого, що створив цілісну концепцію українського історичного процесу, його діяльність як державного й політичного діяча періоду українських національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. ставлять його в ряд найвизначніших постатей української історії. Автор більше 2 тис. друкованих праць. Фундаментальний труд – «Історія України – Русі» в 10 томах. Помер при нез’ясованих обставинах підчас нескладної операції у Кисловодську, де перебував на лікуванні. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Резиденція УЦР — Педагогічний музей у Києві (тепер Будинок учителя).

— Мета: розв’язання національного питання.

— Переважання у складі УЦР соціалістів і федералістів.

— Створення Українською Центральною Радою на місцях губернських, повітових і міських національних рад, які популяризували ідею української державності, організовували видання української преси, засновували культурно-освітні організації — «Просвіти», клуби, народні будинки, бібліотеки, читальні, народні театри, хорові колективи.

— Переважання в Україні впливу УЦР над впливом Рад робітничих і селянських депутатів.

Стихійне формування українських збройних частин

Березень-квітень 1917 р. — створення першого українського полку ім. Б. Хмельницького з ініціативи «Українського військового клубу імені гетьмана П. Полуботка» на чолі з М. Міхновським.

5-8 (18-21)травня 1917 р. — 1-й Український військовий з’їзд у Києві, на якому було обрано Тимчасовий Український військовий генеральний комітет при УЦР на чолі з С. Петлюрою (комітет мав відати українськими військовими справами і підтримувати зв’язки з російським Генеральним штабом).

— Українізація флоту (березень 1917 р. — утворення у Севастополі Чорноморської ради).

— Створення перших підрозділів Вільного козацтва (квітень 1917 р. — повітовий з’їзд Вільного козацтва у Звенигороді).

 

Український національний Конгрес. І і ІІ Універсали Центральної Ради.

Остаточно викристалізувати програ­му Центральної Ради і завершити її організацію мав Всеукраїнський національний конгрес. Підготовка конгресу активізувала українські політичні сили, які вирішили негайно провести свої партійні з’їзди. На них була продемонст­рована одностайність вимоги національ­но-терито­ріаль­ної автономії, а також при­хильність до ідей соціалізму.

6-8 (19-21) квітня 1917р. — робота Українського національного конгресу в Києві, за уча­сті дев’ятисот представників різних політичних, громадських, культурно-освітніх і професійних організацій, в тому числі з Галичини, Буковини, Холмщини, Кубані, Мо­скви, Петрограда.

Конгрес обрав новий склад Ради зі 118 осіб, підтвердив повноваження М. Гру­шев­сь­кого як голови УЦР і призначив двох його заступників –

В. Вин­ни­чен­ка та С. Єфремова.

На Українському національному конгресу вирішені такі питання:

— курс на національно-територіальну автономію у складі федеративної демократичної республіки Росії;

визнання УЦР представницьким законодавчим органом України, розширення її складу;

— обрання комітету для ведення роботи між сесіями УЦР, який згодом отримав назву Мала Рада.

У результаті: Конгрес засвідчив прагнення лідерів Центральної Ради забезпечити легітимність керівного органу українського руху, став першим реальним кроком творення української держави, відіграв важливу роль у справі піднесення авторитету Центральної Ради, перетворення її у верховний орган, центр українського політичного життя та національного визвольного руху. Українським національним конгресом закінчився процес формування Центральної Ради і розпочався другий період її діяльності — боротьба за автономію України.

 

Програми й цілі українських політичних партій

— Розгортання легальної політичної діяльності українських національних партій після Лютневої революції.

— Діяльність в Україні трьох груп політичних партій: соціалістичні, ліберальні та консервативні.

 

Партія

Лідери

Програми й цілі

Соціалістичні

УПСР

М. Грушевський

В. Голубович

О. Севрюк

П. Христюк

— Склад: інтелігенція, селяни,

— Глибокі аграрні перетворення в інтересах селянства.

— Ліквідація поміщицького землеволодіння.

— Курс на територіальну автономію України й скликання Українських установчих зборів

УСДРП

B. Винниченко

І. Мазепа

C. Петлюра

М. Порш

— Склад: інтелігенція, почасти робітники і селяни.

— Демократичний розвиток України з соціалістичною перспективою.

— Визнання марксистської ідеології.

— Відкидання ідеї однопартійності та диктатури.

— Автономія України у складі федеративної Росії

Ліберальні

УПСФ

А. Ніковський

Д. Дорошенко

С. Єфремов

С. Шелухін

— Склад: переважно інтелігенція (малочисельна партія).

— Глибоке реформування народного господарства.

— Проведення аграрної реформи за збереження приватної власності.

— Встановлення в Україні парламентської республіки.

— Демократія.

— Федеративні відносини між Україною та Росією

Консервативні

УДХП

Брати Шемети

В. Липинський

— Склад: заможні землевласники (поміщики, багаті селяни).

— Орієнтація на традиційні цінності українського суспільства — приватну власність і хуторянське селянське господарство.

— Загальні громадянські права та автокефалія релігійних конфесій в Україні.

— Незалежність України

УПСС

Брати Макаренки,

О. Андрієвський

І. Липа

— Склад: колишні члени УНП та військові елементи.

— Проголошення самостійності України.

— Визнання соціальної програми, за якою земля мала належати хліборобам, а фабрики й заводи — робітникам

Проголошення автономії України

5–8 травня відбувся 1-й з’їзд представників українізованих військових частин, який обрав Військовий Генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою і взяв курс на українізацію решти військових частин.

До цього з’їзду УЦР виявляла нерішучість у стосунках з Тимчасовим урядом. Отримавши впевненість у своїх силах, до Петрограда прибула повноважна представницька делегація України на чолі з заступни­ками голови Ради.

16 травня 1917 р. — відрядження Українською Центральною Радою делегації до Петрограда на чолі з В. Винниченком.

— Вручення українською делегацією Тимчасовому уряду Декларації Української Центральної Ради з вимогами надання автономії Україні у складі федеративної Росії.

— Відхилення Тимчасовим урядом українських вимог.

Основна мета візиту полягала в тому, щоб Тимчасовий уряд офіційно схвалив автономію України у складі Росії (подібні переговори велися і з Петроградською Радою).

Проте цього не сталося. Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду як виразника волі українського народу і відмовив у наданні автономії, що викликало вибух політичних пристрастей. ЦР критикувалась за нерішучість. Поширювались вимоги самочинно проголосити автономію.

Чет­верті загальні збори ЦР зобов’язали її підготувати відповідний універсал (державний документ у формі звернення до населення).

І Універсал був оприлюднений 10 червня на 2-му Всеукраїнському військовому з’їзді. Проголошення автономії України викликало друге за силою після повалення царизму піднесення революційного ентузіазму мас. Документ визначив Центральну Раду найвищим органом держави. Закони в Україні мали право схвалювати лише Українські Установчі Збори.

І Універсал Центральної Ради

10 (23) червня 1917 р. — проголошення І Універсалу УЦР.

Причини проголошення:

— відхилення Тимчасовим урядом вимог делегації УЦР на чолі з В. Винниченком про надання Україні автономії;

— ініціювання ІІ Військовим з’їздом проголошення автономії України без згоди Тимчасового уряду.

Словник

Універсали УЦР — акти законодавчого характеру вищого органу влади в Україні, що визначали зміни державно-правового статусу українських земель у складі Російської держави у 1917-1918 рр.

Основні положення І Універсалу:

— проголошення автономії України;

— УЦР ставала вищим державним органом влади в Україні до скликання Всенародних українських зборів;

— заклик до населення формувати підпорядковані УЦР органи влади на місцях;

— створення української державної скарбниці за рахунок спеціального податку з населення;

— участь представників усіх національностей у державотворчих процесах в Україні;

— необхідність розробки закону про землю, за яким право розпоряджатися землею належало б виключно народові України. Наслідки:

— фактичне перетворення ЦР на законодавчий орган;

— створення першого українського уряду — Генерального Секретаріату.

Історичне значення І Універсалу:

— подальше піднесення української революції;

— зростання авторитету УЦР;

— визначення позиції різних політичних сил щодо української державності;

— засвідчення прагнення українців до створення власної держави;

— розгортання державотворчих процесів в Україні.

 

Утворення Генерального Секретаріату

15 червня було створено перший за кілька століть український уряд – Генеральний секретаріат – у складі 8 генеральних секретарів і генерального писаря.

Очолив його відомий письменник і громадський діяч В. Вин­ниченко. Посаду секретаря з військових справ посів С.Петлюра, з земельних справ – Б. Мартос, із міжнаціональних – С. Єфремов. До компетенції останнього відомства входили й питання, пов’язані з захистом українських інтересів за межами держави.

Перший склад Генерального секретаріату — 8 осіб та генеральний писар:

В. Винниченко (генеральний секретар внутрішніх справ)

• Б. Мартос (генеральний секретар земельних справ)

• С. Петлюра (генеральний секретар військових справ)

• В. Садовсысий (генеральний секретар судових справ)

• І. Стешенко (генеральний секретар освіти)

• С. Єфремов (генеральний секретар міжнаціональних справ)

• М. Стасюк (генеральний секретар продовольчих справ)

• X. Барановський (генеральний секретар фінансів)

• П. Христюк (генеральний писар)

Партійний склад Генерального Секретаріату:

В. Винниченко, Б. Мартос, С. Петлюра, В. Садовський, І. Стешенко (УСДРП):

С. Єфремов (УПСФ);

М. Стасюк (непартійний соціаліст, згодом — член УПСР);

X. Барановський (позапартійний);

П. Христюк (УПСР).

15 (28) червня 1917 р. — утворення першого національного уряду в XX ст. — Генерального Секретаріату на чолі з В. Винниченком.

Словник

Генеральний Секретаріат — виконавчий орган, уряд, сформований Українською Центральною Радою.

 

Винниченко Володимир Кирилович — відомий український громадсько-політичний і державний діяч, визначний письменник. Під час навчання у Київському університеті брав активну участь в українському національному русі. Належав до членів київської «Громади», став одним із засновників Революційної української партії (РУП). У 1904 р. долучився до створення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), входив до складу центральних органів партії, редагував друкований орган «Боротьба». Будучи лідером УСДРП, протягом 1917—1919 рр. відігравав значну роль в українському національно-визвольному русі. З березня 1917 р. під час Українського національного конгресу обраний заступником голови УЦР, а згодом — заступником голови Малої Ради. Напри кінці травня 1917 р. очолював українську делегацію на переговорах із Тимчасовим урядом у Петербурзі. 15 (28) червня 1917 р. призначений головою першого українського уряду — Генерального Секретаріату УЦР з одночасним виконанням обов’язків генерального секретаря внутрішніх справ. У січні 1918 р. очолив Раду Народних Міністрів УНР і Міністерство внутрішніх справ. 18 (30) січня 1918 р. лід тиском міжпартійних суперечок подав у відставку. У серпні 1918 р. очолив Український Національний Союз, став одним із керівників повстання проти гетьмана П. Скоропадського. 14 листопада 1918 р. обраний головою Директорії УНР. Не погоджуючись із політикою, спрямованою на співпрацю з Антантою, в лютому 1919 р. В. Винниченко вийшов зі складу Директорії. Він виступав із гострою критикою національної політики більшовицького уряду й комуністичної партії в Україні. У 1920-х рр. оселився у Франції, де переважно займався літературною діяльністю.

 

Переговори делегації Тимчасового уряду в Києві

Тимчасовий уряд злякався таких рішучих дій УЦР, тому 29 червня до Києва прибули міністри Тимчасо­вого уряду – Олександр Керенський, М. Терещенко та

І. Церетелі.

Мета делегації — взяти під свій контроль процеси, що відбувалися в Україні.

Проте знайдений компроміс став причиною урядової кризи в самій Росії. На знак протесту проти цих найменших поступок українцям троє міністрів-кадетів вийшли з Тимчасового уряду, але все ж більшістю голосів угода була підтримана.

2 липня з Петрограда надійшла теле­грама з текстом урядової декларації, де мовилося про визнання Генерального секретаріату як вищого розпорядчого органу України.

Проведення важких, але інтенсивних переговорів між делегаціями Тимчасового уряду та УЦР, підсумком яких стали текст нового Універсалу УЦР і Декларація Тимчасового уряду про регламентування крайового управління в Україні.

II Універсал Центральної Ради

3 (16) липня 1917 р. — проголошення II Універсалу УЦР.

Причини проголошення:

— пошук порозуміння між УЦР і Тимчасовим урядом;

— переговори делегації Тимчасового уряду в Києві.

Основні положення II Універсалу:

— визнання УЦР вищим органом влади в Україні;

— затвердження складу Генерального Секретаріату Тимчасовим урядом;

— поповнення УЦР представниками національних меншин;

— відмова УЦР від самочинного проголошення автономії України до проведення Всеросійських установчих зборів;

— формування українських військових частин під контролем російського командування.

Наслідки:

— досягнення компромісу між ЦР та Тимчасовим урядом;

— липнева криза Тимчасового уряду;

4-9 (17-22) липня 1917 р. — виступ самостійників на чолі з М. Міхновським, невдоволених відмовою від автономії (придушений військами УЦР, поглибив розкол в українському національному русі).

Історичне значення II Універсалу:

— продовження курсу УЦР на досягнення автономії України;

— намагання з боку ЦР вирішувати всі суперечливі питання легітимним, демократичним шляхом;

— виявлення негативного ставлення Тимчасового уряду до питання української автономії.

Це цікаво! II Універсал ЦР не має одностайної оцінки серед сучасників та дослідників. Так, голова УЦР М. Грушевський уважав, що «порозуміння УЦР з Російським урядом відкрило нову сторінку в житті України», у той час як дослідник Я. Грицак відзначає, що «без сумніву, II Універсал був кроком назад у порівнянні з Першим».

Катастрофічні поразки Росії на фронті, погіршення економічного становища, посилення міжпартійного протистояння підривали позиції Тимчасового уряду. Розпочате більшовиками 3–5 липня збройне повстання в Петрограді ще більше загострила ситуацію. Наслідками липневої політичної кризи в Росії стали новий склад Тимчасового уряду (на чолі з прем’єр-мініст­ром О.Ке­ренським) і посилення, після придушення повстання, жорстокості у владних структурах.

На початку серпня В.Винниченко, в супроводі інших діячів, прибув до Петрограда для затверд­ження складу Генерального секретаріату Тимчасо­­вим урядом. У портфелі делегації лежав й проект Статуту Генерального секретаріату. Однак нова російська урядова комісія кате­горично відкинула цей документ і замінила його на Тимчасову інструкцію, яка перетворювала Генеральний секре­таріат на місце­вий орган Тимчасового уряду. Із засудженням таких дій Петрограду на адресу УЦР надійшли сотні теле­грам з рішеннями й резолюціями зборів і мітингів.

«Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові» Тимчасового уряду

— Порушення Тимчасовим урядом попередніх домовленостей з УЦР у зв’язку з вирішенням питання про повноваження Генерального Секретаріату.

— Відхилення Тимчасовим урядом «Статуту Генерального Секретаріату», розробленого УЦР і поданого у Петроград для затвердження.

— Затвердження Тимчасовим урядом «Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріатові».

Порівняльна характеристика «Статуту Генерального Секретаріату» та «Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріатові»

«Статут Генерального Секретаріату», підготовлений УЦР (16 липня 1917 р.)

«Тимчасова інструкція Генеральному Секретаріатові» Тимчасового уряду (4 серпня 1917 р.)

Генеральний Секретаріат — найвищий орган управління в Україні, який формується УЦР і відповідає перед нею

Генеральний Секретаріат — місцевий орган Тимчасового уряду, який затверджується ним за поданням Ради

Коли УЦР висловлює недовіру Генеральному Секретаріату, він подає у відставку

Центральна Рада фактично позбавляється законодавчих прав

Влада Генерального Секретаріату поширюється на 9 українських губерній: Київську, Волинську, Полтавську, Подільську, Херсонську, Катеринославську, Харківську, частину Чернігівської та частину Таврійської

Влада Генерального Секретаріату поширюється лише на 5 українських губерній: Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, частину Чернігівської

До складу Генерального Секретаріату входять 14 секретарств: внутрішніх, фінансових, військових, продовольчих, земельних, національних справ; юстиції, освіти, торгівлі, промисловості, пошти та телеграфу, праці, шляхів сполучення

Генеральний Секретаріат втрачає секретарства:

• військових справ;

• продовольчих справ;

• судових справ;

• шляхів сполучення;

• пошти і телеграфу

— Приділення Центральною Радою значної уваги розв’язанню проблеми національних меншин.

— Відображення бачення Центральною Радою ролі національних меншин у розбудові нової України в І та II Універсалах, які приписували українським громадянам «негайно прийти до згоди і порозуміння з демократією тих національностей і разом з ними приступить до підготовки нового правильного життя».

— Регулярне поповнення УЦР представниками національних меншин.

— Утворення у складі Генерального Секретаріату секретарства з міжнаціональних справ, яке мало три підсекретарства — з російських, єврейських і польських справ.

— Започаткування роботи польських, єврейських та інших національних навчальних закладів, створення національних театрів, бібліотек, утворення культурно-освітніх товариств тощо.

 

Явна неспроможність Тимчасового уряду вирішувати нагальні соціально-економічні та політичні питання в умовах загальноросійської кризи літа–осені 1917 р. спричинила зростання авторитету Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, більшовизацію й полівіння політичних настроїв народних мас.

Серпнева спроба реакційного заколоту, очоленого генералом Л. Корніловим, хаос, безвладдя та анархія восени 1917 р. підштовхнули Центральну Раду до активних дій. З її ініціативи у вересні в Києві відбувся З’їзд народів Росії, який засудив державну централізацію. Згодом Рада розпочала підготовку до скликання Українських Установчих Зборів.

З’їзд народів Росії в Києві.

Загострення відносин між Центральною Радою і Тимчасовим урядом

8-15 вересня (21-28 вересня) 1917 р. — проведення у Києві З’їзду народів Росії з ініціативи Центральної Ради, на якому були присутні делегати від різних національних груп Росії (українці, литовці, естонці, білоруси, молдавани, грузини, євреї, донські козаки тощо).

Головні рішення з’їзду:

— засудження державної централізації, федеративний переустрій Російської держави.

Словник

Федерація — союзна держава, до складу якої входять державні утворення — суб’єкти федерації, що діють певною мірою самостійно.

— Всеросійські установчі збори не повинні перешкоджати скликанню крайових Установчих зборів;

— заклик до вирішення найважливіших питань соціально-економічного розвитку з урахуванням місцевої специфіки.

Наслідки:

— підготовка до Українських установчих зборів;

— оголошення Радою про поширення своєї компетенції на всі сфери життя України і на всі дев’ять її губерній (без Криму); невизнання Тимчасовим урядом цього рішення і видання наказу київській судовій владі розпочати судовий процес проти Генерального Секретаріату, що призвело до загострення відносин між Центральною Радою і Тимчасовим урядом.

Демократична нарада і позиція Центральної Ради

14-22 вересня 1917 р. — скликання Демократичної наради у Петрограді з метою стабілізації внутрішнього становища в країні після придушення корніловського заколоту, яка мала обрати Раду республік (передпарламент).

— Участь у роботі Демократичної наради делегатів від Рад, профспілок, військових організацій, кооперації, національних установ тощо.

— Висунення Центральною Радою власної платформи.

Вимоги Центральної Ради:

— визнання за всіма націями права на самовизначення;

— скликання кожною нацією національно-крайових суверенних Установчих зборів у призначений час без подальших зволікань;

— передача всієї влади в Україні Центральній Раді та Генеральному Секретаріату;

— передача всіх поміщицьких, монастирських і церковних земель земельним комітетам;

— установлення державного і крайового контролю над продукцією й розподіленням;

— оподаткування великого капіталу й майна та конфіскація військових прибутків на користь окремих країв і цілої держави;

— прийняття рішучих заходів щодо укладення миру, з цією метою негайно слід розпочати мирні переговори.

Дальше погіршення соціально-економічного і військово-політичного становища в Росії призвело до жовтневого перевороту, здійсненого більшовиками на чолі з В. Леніним. Тимчасовий уряд був повалений, лютнева революція зазнала поразки. Владу захопили більшовики.

Телеграфні повідомлення про переворот почали надходити в Україну з другої половини дня 25 жовтня. Заклики київських більшовиків на спільному засіданні виконкомів рад робітничих і солдатських депутатів підняти повстання і захопити владу успіху не ма­ли. Того самого дня Малою радою було створено Крайовий комітет охорони революції в Україні, який підлягав Центральній Раді. До його складу ввійшли представники різних політичних партій та організацій, зокрема й більшовики –

Г. П’ятаков, В. Затонський.

Щоб привернути на свій бік якнайбільше демократичних організацій УЦР 27 жовтня ухвалила резолюцію про владу в країні, де наголосила на необхідності переходу влади до рук усієї революційної демократії, а не до рад робітничих і солдатських депутатів, які ста­новлять лише її частину.

Проте штаб Київського військового округу, відданий Тимчасовому уряду, відмовився від співробітництва з Кра­йо­вим комітетом, а більшови­ки заявили про вихід з Малої ради. За допомогою козачої дивізії та загону чехосло­ваків частини КВО заарештували більшовицький революційний комітет.

29 жовт­ня Генеральний секретаріат перебрав на себе справи військові, продовольчі та шляхи сполучення.

Нас­тупного дня М. Грушевський представив загальним зборам УЦР проект конституції України як складо­вої частини федеративної Російської дер­жави. Збори поширили владу Генерального секретаріату, крім центральних губерній, також на Херсонську, Катери­но­с­лавську, Харківську, Таврійську (без Криму), Холмську й частково Курську та Вороне­зьку.

1 листопада Генеральний секретаріат призначив на посаду командуючо­го КВО підполковника Пав­ленка. Того самого дня припинився страйк робітників Ки­єва. Значна частина червоног­вардійців міста перейшла до загонів вільного козац­тва, відданого українській владі.

Словник

Тимчасовий уряд — уряд, що створюється під час надзвичайного положення після падіння попереднього режиму; має повноваження до формування постійного уряду; часто створюється під час війни або революції.

Автономісти — частина українського суспільства та національних політичних сил, що виступала за автономію України у складі Росії.

Самостійники — частина українського суспільства й національних політичних сил, які виступали за незалежність України.

— Переважання на першому етапі української революції ідеї автономії України у складі Росії.

Автономія — така форма самоуправління частини території унітарної, а іноді й федеративної держави, при якій ця частина наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в межах, установлених центральною владою.

Українська Центральна Рада (УЦР) — спочатку український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, після Всеукраїнського національного конгресу, — революційний парламент України, який керував українським національним рухом.

Український національний конгрес — найважливіша подія початкового етапу української революції, перший представницький форум українського руху на теренах України, який перетворив Українську Централь ну Раду з київської на загальноукраїнську організацію.

Універсали УЦР — акти законодавчого характеру вищого органу влади в Україні, що визначали зміни державно-правового статусу українських земель у складі Російської держави у 1917-1918 рр.

Генеральний Секретаріат — виконавчий орган, уряд, сформований Українською Центральною Радою.

Федерація — союзна держава, до складу якої входять державні утворення — суб’єкти федерації, що діють певною мірою самостійно.

 

 

Робота з історичними джерелами

Із газетного повідомлення про створення Центральної Ради (березень 1917 р.)

Учора відбулося вельми багатолюдне зібрання членів різних українських організацій. На зібранні цьому всі організації об’єдналися й увійшли до складу комітету «Центральна рада». До цього комітету приєдналася також й українська молодь. Зібранням відправлені вітальні телеграми голови ради міністрів кн. Львову та міністру юстиції Керенському з висловленням сподівання, що у вільній Росії будуть задоволені всі законні права українського народу. У Київ очікується приїзд громадського діяча професора Михайла Грушевського, зісланого в адміністративному порядку в Симбірськ за межі Київського воєнного округу. Ужиті заходи зі звільнення греко-католицького митрополита Шептицького, а також із повернення з далекого Сибіру до Росії всіх українців-галичан. Відновлюється закрите адміністрацією українське товариство «Просвіта». Випуск газети «Рада» тимчасово затримується з причин суто топографічного технічного характеру. Газета вийде цими днями. Найближчим часом готується відкриття в Києві української гімназії.

1) Яким був склад і статус Української Центральної Ради?

2) Про які «законні права українського народу» йдеться в наведеному джерелі? Чи міг російський Тимчасовий уряд із ними змиритися?

3) Пригадайте, що вам відомо про діяльність М. Грушевського та А. Шептицького.

4) Які зміни відбулися в суспільно-політичному житті в Україні з початком української національно-демократичної революції?

5) У чому полягало історичне значення створення Української Центральної Ради?

Із І Універсалу Української Центральної Ради

Твої, народе, виборні люде заявили свою волю так:

Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Усі закони, що повинні дати той лад у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори… Ніхто краще наших селян не може знати, як порядкувати своєю землею. І через те ми хочемо, щоб… право порядкування нашими українськими землями, право користування ними належало тільки нам самим, нашим Українським Зборам (Соймові). Так сказали виборні люди з усієї Землі Української… вони вибрали з-поміж себе нас, Українську Центральну Раду, і наказали нам бути на чолі нашого народу, стояти за його права і творити новий лад вільної автономної України… Усі домагання наші Центральне Російське Правительство одкинуло… І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Універсал до. всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя… Од сього часу кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земська, яка стоїть за інтереси Українського Народу, повинна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною Радою. …У городах і тих місцях, де українська людність живе всуміж з іншими національностями, приписуємо нашим громадянам негайно прийти до згоди й порозуміння з демократією тих національностей і разом із нами приступить до підготовки нового правильного життя… Ми, Українська Центральна Рада, приписуємо всім організованим громадянам сел і городів, усім українським громадським управам і установам… накласти на людність особливий податок на рідну справу і… регулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради.

1) Укажіть дату проголошення І Універсалу УЦР.

2) Визначте умови та причини проголошення І Універсалу УЦР.

3) Назвіть та проаналізуйте основні положення цього документа. Випишіть їх.

4) Що говорилося в Універсалі про майбутні відносини між Україною та Росією?

5) Яку позицію щодо національних меншин зайняла Центральна Рада?

6) Визначте наслідки та історичне значення проголошення І Універсалу.

Із II Універсалу Української Центральної Ради

Временне Правительствостоючи на сторожі завойованої революційним народом волі, визнаючи за кожним народом право на самозначення і відносячи остаточне встановлення форми його доУчредительного Зібрання, — простягає руку представникам Української демократії — Центральній Раді, — і закликає в згоді з ним творити нове життя України на добро всієї революційної Росії. Ми, Центральна Рада, яка завжди стояла за те, щоб не одділяти Україну од Росії.., із задоволенням приймаємо заклик Правительства до єднання і оповіщаємо всіх Громадян України: Українська Центральна Рада, обрана Українським народом через його революційні організації, незабаром поповниться на справедливих основах представниками інших народів, що живуть на Україні… і тоді стане тим єдиним найвищим органом революційної демократії України, який буде представляти інтереси всієї людності нашого краю. Поповнена Центральна Рада виділить наново зі свого складу окремий одповідальний перед нею орган — Генеральний Секретаріат, що буде представлений на затвердження Временного Правительства на Україні… Прямуючи до автономного ладу на Україні, Центральна Рада в згоді з національними меншостями України підготовлятиме проект законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Учредительного Зібрання… Визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно пов’язана із загальними здобутками революції, ми рішуче ставимось проти замірів самовольного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного Зібрання… Що стосується комплектования військових частей, то для сього Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті Військового Міністра, при Генеральнім Штабі і Верховному Головнокомандуючому, які будуть брати участь у справах комплектування окремих частин виключно українцями.

1) Назвіть та проаналізуйте основні положення цього документа. Випишіть їх.

2) Чому II Універсал УЦР називають компромісом? У чому полягає суть цього компромісу?

3) Чи можна, на вашу думку, уважати II Універсал кроком уперед в українському державотворчому процесі? Відповідь аргументуйте.

4) Якими були наслідки II Універсалу?

 

Домашине завдання.

1. Роздрукувати портрети та скласти історичний портрет:

М. Грушевський, В. Винниченко, С. Єфремов, С. Петлюра, М. Міхновський.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тема . Початок української революції (1917 – квітень 1918 р.) – 2 год.

План.

1. ІІІ Універсал. Проголошення УНР.

2. Всеукраїнський з’їзд Рад.

3. Боротьба більшовиків із УЦР.

4. ІV Універсал. Брестський мирний договір 1918 р.

Література:

1. Бойко О.Д. Історія України. – К. Академія, 2004.

2. Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г. Історія України (підручник),10 клас. – Освіта, 20011.

3. Електронна бібліотека Київського технікуму готельного господарства. culon line.com.ua

 

ІІІ Універсал. Проголошення УНР.

Явна неспроможність Тимчасового уряду вирішувати нагальні соціально-економічні та політичні питання в умовах загальноросійської кризи літа–осені 1917 р. спричинила зростання авторитету Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, більшовизацію й полівіння політичних настроїв народних мас.

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. — більшовицький переворот у Петрограді, унаслідок якого відбулося повалення влади Тимчасового уряду (перехід влади в столиці до Петроградського воєнно-революційного комітету (ВРК); блокування військ, відданих Тимчасовому уряду, в Зимовому палаці; штурм Зимового палацу, сигналом до якого став холостий постріл із крейсера «Аврора»; арешт міністрів Тимчасового уряду й відправлення їх до Петропавлівської фортеці; початок роботи II Всеросійського з’їзду рад, який проголосив Росію Республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів; формування нового уряду — Ради Народних Комісарів (РНК) на чолі з В. Леніним.

Відмежування Центральної Ради від Петроградського

жовтневого перевороту та спроб поширити його на Україну.

   Центральна Рада не визнала влади більшовиків та поширила відозву Генерального Секретаріату «До всіх громадян України!», в якій було негативно оцінено переворот у Петрограді та викладено попередження про рішучу боротьбу Центральної Ради з будь-якими спробами підтримати петроградське повстання в Україні.

— Перехід влади в столиці України до рук Центральної Ради, що стало визначальною подією в боротьбі Ради за контроль над Україною в цілому.

Вплив перших декретів Раднаркому на українське суспільство.

   Радянський уряд відразу, прийшовши до влади, ухвалив на II Всеросійському з’їзді рад перших декретів;

Декрет про мир, у якому було відображено зовнішньополітичну програму Радянської держави, основним змістом якої були:

вимога справедливого й демократичного миру, тобто миру без анексій і контрибуцій;

мирне співіснування держав з різними соціально-економічними системами; відмова Радянської держави від участі в імперіалістичних війнах;

протест проти насильницького приєднання чужих земель після Першої світової війни; засудження колоніальної системи імперіалізму;

Декрет проголошував повну рівність держав і народів, поважання їхнього суверенітету й незалежності, підкреслював необхідність опублікування таємних договорів тощо.

Декрет про землю, в основу якого було покладено:

принцип зрівняльного землекористування;

скасовувалася поміщицька власність на землю без жодного викупу, передбачалася передача поміщицьких,

монастирських, церковних земель з усім реманентом і спорудами в розпорядження волосних земельних комітетів і повітових Рад селянських депутатів, на які покладалося забезпечення дотримання порядку при конфіскації поміщицьких маєтків; землі рядових селян і рядових козаків не конфісковувалися;

визначалися нові принципи землеволодіння й землекористування: скасування права приватної власності на землю, заборона продажу, оренди й застави землі, оголошення землі всенародним надбанням, тобто перехід її у виняткову власність держави, що фактично означало націоналізацію землі.

Декрет про фабрики та заводи, в якому фабрики та заводи передавались у власність робітникам.

У результаті: перші декрети не виправдали сподівань більшовиків; в Україні за більшовиків на виборах до Всеросійських Установчих зборів проголосувало лише 10 % виборців; можливість за таких умов нав’язати свою владу лише шляхом насильства, до якого і вдалися більшовики (початок переслідування вільної преси, арешти і вбивства політичних противників, створення Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією та саботажем (ВЧК) на чолі з Ф. Дзержинським тощо).

III Універсал Центральної Ради.

Проголошення Української Народної Республіки.

   Центральна Рада ( як ми вже згадували не визнавала влади більшовиків, так само як і Радянська Росія Центральну Раду) розриває відносини з більшовиками. Тому було прийнято ІІІ Універсал.

7 (20) листопада 1917 р. — проголошення III Універсалу УЦР.

Причини проголошення:

— збройне повстання більшовиків у Петрограді;

— спроба встановлення радянської влади в Україні: 29-31 жовтня (11-13 листопада) 1917 р. — збройне повстання більшовиків у Києві;

— визнання УЦР носієм найвищої влади в Україні.

Основні положення:

— проголошення Української Народної Республіки (УНР) у складі федеративної Росії;

— УЦР — вищий законодавчий, а Генеральний Секретаріат — вищий виконавчий органи УНР до скликання Установчих зборів України;

— включення до УНР земель, де більшість населення становили українці: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму); в майбутньому — приєднання шляхом переговорів інших українських етнічних територій.

— скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств;

— земля — власність трудового народу й має перейти до нього без викупу (до Установчих зборів землею розпоряджатимуться земельні комітети, обрані народом);

— введення 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю за виробництвом;

— підтримка мирних переговорів для швидкого закінчення війни;

— скасування смертної кари;

— амністія політичних в’язнів;

— упорядкування судової системи;

— розширення прав органів місцевого самоврядування;

— проголошення демократичних свобод: свободи слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, недоторканності особи й помешкання тощо;

— визнання права національних меншин на національно-територіальну автономію;

— визначення дня виборів та скликання Українських установчих зборів.

Наслідки проголошення III Універсалу:

— закладення основ демократичного устрою Української держави;

— неоднозначне ставлення різних політичних сил до проголошених в Універсалі заходів;

— наявність суперечливого становища: з одного боку УНР залишалась складовою Росії, з іншого — УЦР не визнавала Раднарком легітимним урядом Росії.

Внутрішня і зовнішня політика Центральної Ради

Внутрішня

політика

— Проголошення реформаторського, еволюційного курсу, в ході якого мало відбутися взаємодоповнення ринкових відносин державним регулюванням.

— Відсутність послідовності й рішучості в реалізації програми перебудови суспільства на демократичних засадах, проголошених у III Універсалі.

— Розробка закону про організацію державного апарату, який передбачав збереження урядових установ, створених на території України до 7 листопада 1917 р.; збереження чинності законів і розпоряджень, виданих свого часу Тимчасовим урядом.

Внутрішня

політика

— Відмова від негайного розв’язання аграрного питання (відкладення цього питання до Українських установчих зборів; збереження за власниками земельних наділів до 40 десятин, що суперечило інтересам безземельних та малоземельних селян; спроба підтримання продуктивності сільського господарства на дореволюційному рівні шляхом заборони поділу площ під виноградниками, хмелем та господарств з високою агрокультурою) тощо

Зовнішня

політика

— Домагання офіційного визнання УНР країнами Антанти.

— Двоїста політика Антанти щодо України: з одного боку, симпатії Антанти на боці великоруської контрреволюції, а з іншого — Франція та Велика Британія визнали УНР у грудні 1917 р, намагаючись у такий спосіб утримати УНР від переговорів з Німеччиною; відсутність реальної допомоги Україні з боку Антанти в умовах світової війни.

— Недооцінка можливостей більшовиків.

— Звернення Лідерів УЦР до крайових урядів Кубані, Дону, Сибіру, Криму, Молдавії з пропозицією переговорів про утворення федерації.

Підсумки виборів до Установчих зборів в Україні

— Призначення III Універсалом дня виборів до Установчих зборів на 9 січня 1918 р. та дня скликання — на 22 січня 1918 р.

12 жовтня 1917 р. — ухвалення УЦР основ законопроекту про вибори до Українських установчих зборів і доручення Малій Раді остаточно затвердити закон та провести вибори.

— Проведення виборів до Українських установчих зборів у складних умовах війни з більшовиками.

Словник

Українські установчі збори — виборна законодавча установа, завданням якої було затвердження нового ладу і встановлення конституції української держави.

У результаті: тільки в неокупованих районах України, у яких за списки українських партій подано понад 70 % усіх голосів, було обрано 171 члена Установчих зборів (з необхідних 301); в умовах війни з більшовиками вибори не були завершені, а подальші політичні та військові дії не дозволили розпочати роботу Українських установчих зборів, які так і не були скликані

У перший місяць після жовтневого перевороту Центральна Рада користувалася в Україні найбільшим впливом. Надалі, однак, ситуація ставала складнішою. Проголошена урядом програма політичних та соціально-економічних перетворень впроваджувалася повільно й непослідовно. Соціальна база влади швидко звужувалась. Усе це створювало ґрунт для приходу до влади більшовиків, які здійснювали величезну агітаційну роботу і збільшували з кожним днем вплив на маси.

Зростання активності більшовицької партії в Україні

— Наростання анархії в Україні (дезорганізація роботи підприємств, зростання цін на промислові та продовольчі товари, насування загрози голоду, робітничі страйки, масовий селянський рух, наростання безладдя й анархії в армії тощо).

Це цікаво! Промисловці, які не поділяли соціалістичних поглядів УЦР, удалися до саботажу. Вони зупиняли роботу фабрик і заводів, перетворюючи в такий спосіб десятки тисяч працівників на безробітних. Так, восени 1917 р. на Донбасі не працювало понад 200 шахт.

— Використання цієї ситуації більшовиками.

— «Більшовизація» рад (в Україні цей процес відбувався повільніше, ніж в Росії; у цілому ради залишалися під контролем меншовиків та есерів, за винятком рад Донбасу).

Зростання активності більшовиків (висунення гасла «Вся влада радам!», заклики до страйків і встановлення робітничого контролю над виробництвом, підбурювання солдатських та селянських виступів; дестабілізація політичної обстановки в країні; курс на підготовку до повстання).

Всеукраїнський з’їзд Рад.

Боротьба більшовиків із УЦР.

Суперечності між більшовицькими й антибільшовицькими силами в Україні посилювалися. Назрівав гострий конфлікт, який тільки чекав свого приводу, а їх знайшлося принаймні два.

По-перше, в Києві перебували деякі більшовицькі військові частини та більшовицькі організації. Спочатку вони були більш-менш лояльні до української влади, але згодом стали активно агітувати проти неї. Відтак уряд прийняв рішення про роззброєння цих частин і вислання їх за межі України.

Другим приводом послугувалося ставлення Центральної Ради до антибільшовицьки налаштованих донських козаків. Для повернення з фронтів додому вони мали найкоротший шлях – через Україну, чому Рада не перешкоджала. 4 грудня більшовицький Петроград висунув до неї вимогу взяти участь у бороть­бі «з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням», інакше протягом 48 годин Рада народних комісарів оголошувала війну Центральній Раді.

Ультиматум Раднаркому

4 (17) грудня 1917 р. — оприлюднення більшовиками «Маніфесту до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради», підписаний В. Леніним і

Л. Троцьким.

Основні положення:

— визнання УНР та її права на самовизначення аж до відокремлення від Росії;

— звинувачення УЦР у проведенні «двозначної буржуазної політики», невизнання УЦР повноважним представником українського народу;

— висунення Раднаркомом ряду вимог до УЦР: відмовитися від спроб дезорганізувати спільний фронт; припинити роззброєння більшовицьких частин; не пропускати на Дін та Урал, де розгорнулося антибільшовицьке повстання, військові частини; сприяти радянським військам у боротьбі з «контрреволюційними» повстаннями;

— у разі невиконання ультимативних вимог протягом двох діб Рад нарком уважатиме Центральну Раду «в стані відкритої війни проти радянської влади в Росїї і на Україні».

Того ж дня в Києві відкрився з’їзд предс­та­вників робітництва, вояцтва та селянства України (Всеу­країнський з’їзд рад), в роботі якого взяли участь понад 2,5 тис. делегатів. Ультиматум РНК делегати розцінили як замах на УНР, висловив­ши повну підтримку Центральній Раді.

   5 (18) грудня 1917 р. — відхилення більшовицького ультиматуму Генеральним Секретаріатом УНР.

Генеральний сек­ретаріат у офіційній відповіді Раднаркому рішуче відкинув спроби втрутитись у дер­жавне й політичне життя УНР. Крім того, уряд прийняв рішення про припинення постачання хліба до Росії та про організацію власної грошової системи.

Отож намір УНР боротися за відстоювання національних інтересів призвів до війни з радянською Росією.

Більшовики та їхні прибічники (загалом 124 делегати), будучи у значній меншості, залишили з’їзд, мотивуючи це рішення його неправочинністю.

Більшовицький наступ на Україну.

Перші ешелони більшовицьких військ прибули до Харкова, що став їхнім форпостом, 9 грудня. Туди ж приїхала й група делегатів, що залишили київський з’їзд рад. На нашвидкуруч інсценізованому альтернативному з’їзді, 200 делегатів якого представляли лише 89 рад із понад 300 існуючих, було проголошене встановлення радянської влади, обрано Центральний виконавчий комітет рад України, який своєю чергою створив урядовий орган – Народний сек­ретаріат. Прізвища його членів були невідомими Україні. Навіть Харківські більшовицький комітет і рада робітни­чих депутатів не бажали визнавати цього уряду.

ЦВК оголосив про по­валення Центральної Ради й Генерального секре­таріату, скасу­вав їхні розпо­рядження, поширивши на територію України постанови та декрети РНК, в тому числі про землю, робітничий контроль, націоналізацію промислових підп­ри­ємств. Тим часом червоні частини (30 тис. воїнів) повели наступ на Донбас, центр і південь України. Першим зазнав удару Ка­теринослав, де заздалегідь було підготовлено пов­стання робітників.

Війна Радянської Росії проти Української Народної Республіки. Проголошення незалежності УНР

Дестабілізація суспільно-політичного життя в Україні

— Найбільша дестабілізуюча сила в Україні — збільшовизовані частини російської армії, які дислокувалися на Південно-Західному фронті й у великих містах України.

Листопад 1917 р. — спроба більшовиків захопити Київ (наступ на Київ 2-го Гвардійського корпусу, який перебував під впливом більшовиків; перехоплення його поблизу Вінниці силами 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського).

— Зрив більшовицького повстання військами Центральної Ради, які 30 листопада оточили казарми більшовицьких частин, роззброїли їх і під вартою відправили до Росії.

Перший Всеукраїнський з’їзд рад у Києві

— Зміна тактики більшовиків після провалу спроб захопити Київ.

— Курс більшовиків на скликання Всеукраїнського з’їзду рад, на якому вони планували об’єднати незадоволених політикою Центральної Ради і здійснити внутрішній переворот — проголосити в Україні радянську владу.

4-6 (17-19) грудня 1917 р. — робота І Всеукраїнського з’їзду рад у Києві, на якому більшовики зробили спробу передати всю владу радам, перетворивши УЦР на Центральний виконавчий комітет рад (ЦВК), але з’їзд висловив довіру УЦР; делегати-більшовики залишили цей з’їзд та переїхали До Харкова, де проходив обласний з’їзд рад Донецько-Криворізького басейну.

Це цікаво! Серед 2500 учасників І Всеукраїнського з’їзду рад у Києві більшовицьких депутатів було тільки 60 (за іншими даними — 130). Відносно мала кількість більшовицьких делегатів на з’їзді не була випадковою — це відбивало дійсну картину впливу більшовиків на території України. Звичайно, при такому співвідношенні сил більшовики не могли захопити владу в Україні у легальний спосіб.

Проголошення радянської влади в Україні. Утворення Народного Секретаріату

9 грудня 1919 р. — початок роботи у Харкові з’їзду рад Донецько-Криворізького басейну; приєднання до його делегатів більшовиків, що прибули з Києва після невдалої спроби організувати там переворот й усунути від влади УЦР; проголошення цього зібрання як «Всеукраїнського» з’їзду рад.

Це цікаво! На з’їзд у Харків прибули 77 делегатів лише від 46 рад зі 140, тобто від третини. До того ж присутні делегати здебільшого були учасниками обласної більшовицької конференції Донкривбасу, тобто репрезентували фактично не ради в цілому, а їх більшовицькі фракції. На з’їзді не було представників селянства, а також Правобережних областей. Отже, цей з’їзд був неправомочним, але під тиском більшовицької фракції його проголосили легітимним.

12 (25) грудня 1917 р. — проголошення з’їздом рад у Харкові радянської влади в Україні,

— Обрання на з’їзді радянських органів влади: Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) рад України, який оголошувався вищою державною владою в республіці між з’їздами (очолив — Ю. Медведев,якого у березні 1918 р. заступив В. Затонський), та створення уряду УНР — Народного Секретаріату на чолі з Є. Боні.

Це цікаво! Перший український радянський уряд називали «кишеньковим», що цілком усвідомлювали й самі члени цього уряду. Народний Секретар освіти в цьому уряді В. Затонський з іронією згадував: «Називали себе урядом., та самі до того ставилися трохи гумористично. Та й справді: який же з нас був уряд без армії, фактично без території… Апарату жодного… Секретаріат був у кишені».

Наступ радянських військ

9 (22) грудня 1917 р. — захоплення Харкова російськими військами під командуванням В. Антонова-Овсієнка.

Перша війна Радянської Росії проти УНР.

Середина грудня 1917 р. — початок загального наступу більшовицьких військ, які діяли у складі кількох армійських груп; захоплення більшовиками таких важливих залізничних вузлів і станцій, як Лозова, Павлоград, Синельникове, просування до Катеринослава.

26 грудня 1917 р. (8 січня 1918 р.) — захоплення Катеринослава, в якому під керівництвом більшовицького ревкому почалося повстання, підтримане загонами з Москви, Петрограда й Донбасу.

Грудень 1917 р. січень 1918 р. — більшовики захопили Олександрівськ, Одесу, Миколаїв, Херсон, Маріуполь.

6 (19) січня 1918 р. — розгортання наступу більшовицьких військ у північно-західному напрямку, на Полтаву — Київ.

Початок лютого 1918 р. — захоплення більшовицькими військами більшої частини України і Криму.

 

 

Бій під Крутами

16 (29) січня 1918 р. бій під Крутами між радянськими військами, очолюваними колишнім підполковником царської армії М. Муравйовим (понад 3 тис. осіб) та об’єднаним загоном українських добровольців, який складався з курсантів військової школи та студентів (близько 500 осіб) на чолі з сотником В. Омельченком; у результаті 260 молодих українських патріотів загинули, 32 потрапили в полон, із них 28 були закатовані.

Це цікаво! Український письменник-емігрант Улас Самчук дав таку оцінку захисникам Крут: «Це був порив душі і серця, зов національного інстинкту. Це було непереможне хотіння, хай проти всіх сил світу вписати на сторінках історії щось таке, що в прийдешньому дасть зачинну точку для нової організованої та вдосконаленої боротьби».

Січневе збройне повстання в Києві

16 (29) січня 1918 р. — початок збройного виступу в Києві на заводі «Арсенал», організованого Київським комітетом більшовицької партії проти Центральної Ради та УНР під час наступу військ радянської Росії на Київ (уранці представники Київських рад робітничих і солдатських депутатів вручили УЦР ультимативні вимоги повсталих: передати владу радам і роззброїти українські військові частини; УЦР відхилила їх і натомість зажадала беззастережної капітуляції; зосередження основних сил повсталих навколо заводу «Арсенал» на Печерську; захоплення повсталими залізничної станції Київ-товарний, звідки вони повели наступ, наближаючись до центра міста).

Головна мета повстання — оточити будинок Педагогічного музею, де перебувала УЦР, скинути її та проголосити у Києві радянську владу.

17(30) січня 1918 р. — початок загального страйку, припинення роботи водопроводу, електростанції, міського транспорту.

— Неспроможність української влади навести лад у столиці.

19 січня (1 лютого) 1918 р. — прибуття до Києва Гайдамацького кошу Слобідської України під командуванням С. Петлюри, що відступав під ударами військ М. Муравйова.

20 січня (2 лютого) 1918 р. — придушення повстання, за винятком його головного оплоту — заводу «Арсенал».

22 січня (3 лютого) 1918 р. — взяття заводу «Арсенал» після кровопролитного штурму військами С. Петлюри.

У результаті: повстання тривало 7 днів та прискорило падіння української влади в Києві.

 

ІV Універсал. Брестський мирний договір 1918 р.

Українська влада вживала енергійні заходи для припинення аг­ре­сії. Було створено Особливий комітет оборони України. Засновувалася армія на заса­дах доб­ровільності та оплати. Нарешті відкинувши ідеї автономії та федералізму, Ма­ла рада 9 січня 1918 р. ухвалила ІV Універсал, який проголосив самостійність УНР.

У ньому мовилося, що «віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу». Урядові УНР доручалося почати мирні переговори. Земля до початку весняних робіт мала бути передана селянам.

У відповідь проти ЦР спалахнули інспіровані більшовиками збройні виступи в Миколаєві та Одесі. 16 січня підняли повстання окремі частини Київського гарнізону і робітники заводу «Арсенал». Того ж дня неподалік станції Крути, обороняючи Київ від наступу переважаючих більшовицьких сил, 420 студентів, гімна­зистів і юнкерів прийняли нерівний бій і, в більшості своїй, полягли. Іншої сили Центральна Рада на цьому важливому напрямі виставити не спромоглася.

Війська УНР придушили повстан­ня в Києві, однак наступ більшовиків продов­жився. 25 січня члени Малої ради й Ради народ­них міністрів (таку назву дістав Генеральний секре­таріат після проголошення ІV Універсалу) зали­шили Київ.

Врятувати УЦР могла ли­ше допомога країн Четверного союзу.

Про свій намір стати на шлях самостійних міжнародних відносин Генеральний секретаріат ого­лосив у ноті до всіх воюючих і нейтральних країн ще 11 грудня 1917 р. Розуміючи, що присутність українців – це додатковий важіль впливу, делегації Німеччини та її союзників висловили згоду на їхню участь у пе­реговорах.

Робота мирної конференції розпочалася 28 грудня (9 січня 1918 р.) у Брест-Литовському. Нечи­сленна українська делегація завзято захищала національні інтереси й зажадала забезпечення територіальної цілісності УНР, тобто «приєднання до України Холмщини та Підляшшя, й плебісциту в Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатській Ук­раїні». Це викликало різке за­перечення австрійської делегації.

На останній, найдраматичніший етап переговорів росіяни привезли представників харківського Народного секре­таріату й намагалися подати ситуацію так, ніби вла­ди Центральної Ради в Україні вже не існує, а пов­ноправними представниками українців можуть бути лише уповноважені радянського уряду. Ці інсинуації українська делегація відкинула. Не знайшли вони розуміння і в представників Четвер­ного союзу.

Австро-Угорщина, знемагаючи під тягарем воєнних, особливо продовольчих про­блем, погодилася укласти таємну угоду про створення в Галичині й Буковині окремого автономного коронного краю.

Зрештою представники країн Чет­верного союзу і УНР підписали досить справедливий мирний договір:

кор­дони між УНР і Австро-Угорщиною збігалися з довоєнними російськими, а в межах передбачуваної Польщі їх мала остаточно визначити спільна комісія;

сторони відмовляли­ся від взаємних претензій на відшкодування збитків, заподіяних війною, домовилися про обмін військовополоненими й надлишками сільськогоспо­дарських та промислових товарів, зобов’язалися відновити взаємні економічні відносини.

Проте на той час ЦР і уряд УНР змушені були відступити до Житомира. Рада на­родних міністрів підписала заклики до Ав­стро-Угорщини й Німеччини з проханням про допо­могу.

«Закон про національно-персональну автономію»

9 (22) січня 1918 р. — видання УЦР «Закону про національно- персональну автономію» національних меншин України (закон надавав російській, єврейській і польській націям право на національно-персональну автономію; білоруси, чехи, молдавани, німці, татари, греки та болгари, що мешкали в Україні, могли користуватися таким правом після подання відповідної заяви до Генерального суду УНР, підписаної не менш як 10 тис. громадян, не обмежених у політичних правах; протягом 6 місяців суд мав винести рішення і сповістити про нього Генеральний Секретаріат; нації, не зазначені у цьому переліку, за своїм бажанням могли подавати такі ж самі заяви, але вже на розгляд парламенту УНР).

— Проголошення Центральною Радою права на самостійне творення свого національного життя невід’ємним природним правом нації (будь-яка з них могла створювати на території України власний національний союз, до якого входили б поіменно всі люди, прізвища яких включалися до «національного кадастру»; національному союзові належало виключне право представництва даної нації перед державними і громадськими установами).

29 квітня 1918 р. — включення Закону про національно-персональну автономію окремим розділом до Конституції УНР.

IV Універсал Центральної Ради. Проголошення незалежності України

9 (22) січня 1918 р. — проголошення IV Універсалу УЦР.

Причини проголошення:

— втрата надій на створення федеративної демократичної Росії;

— загроза захоплення більшовиками України; неспроможність УЦР самостійно дати їм відсіч;

— необхідність офіційно відмежуватися від радянської Росії для ведення мирних переговорів з іншими державами.

Основні положення:

— проголошення УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою;

Словник

Суверенітет — незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб верховенство; незалежність держави у зовнішніх і внутрішніх справах.

— бажання жити з усіма сусідніми державами у «згоді та приязні», без взаємного втручання у внутрішні справи;

— влада в УНР належить народу (до Установчих зборів її вищими органами залишалися УЦР та уряд — Рада Народних Міністрів);

— початок самостійних мирних переговорів;

— заклик до відчайдушної боротьби з більшовиками;

— проголошення програми соціально-економічних перетворень: розпуск постійної армії та створення народної міліції, обрання народних рад — органів місцевого самоврядування; підтвердження передачі землі трудовому народу без викупу на основі скасування приватної власності на землю (ліси, води, надра є також надбанням усього народу); переведення промисловості на виробництво товарів народного вжитку; боротьба з безробіттям, допомога інвалідам війни; державний контроль над банками; встановлення державної монополії на зовнішню торгівлю; підтвердження демократичних свобод, проголошених III Універсалом.

Наслідки проголошення IV Універсалу:

— створення самостійної української держави — втілення мрій і боротьби багатьох поколінь;

— можливість вирішувати нагальні соціально-економічні питання, не очікуючи на новий демократичний устрій Росії (9-15 січня було ухвалено закони про національно-персональну автономію, 8-годинний робочий день, земельний закон тощо);

— самостійне ведення переговорів з іншими державами, у тому числі про припинення війни та допомогу в боротьбі з більшовиками.

Перша спроба радянізації України. Донецько-Криворізька, Кримська, Одеська республіки

Початок лютого 1918 р. — захоплення більшовицькими військами більшої частини України і Криму; перша спроба радянізації України.

— Знищення старого державного апарату й утворення органів радянської влади (до Києва переїхали створені в Харкові ЦВК рад України та Народний Секретаріат, на місцях владу перебрали ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, ревкоми, військревкоми).

— Створення робітничо-селянської армії України — Червоного козацтва.

— Націоналізація великих промислових підприємств, установлення робітничого контролю за виробництвом, підпорядкування промисловості України Вищій раді народного господарства (ВРНГ) Росії.

— Поширення на Україну Декрету про землю; поновлено вивезення хліба з України до Росії.

— Ліквідація української грошової системи.

— Політика розчленування території України на регіональні «республіки» — Донецько-Криворізьку, Одеську, Таврійську, частина українських земель увійшла до Донської республіки.

— «Червоний терор» (тільки в Києві на початку 1918 р. було розстріляно без суду та слідства 5 тис. осіб)

 

 

Брестський мирний договір УНР з Центральними державами

Хід переговорів:

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. — II з’їзд рад у Петрограді проголосив Декрет про мир, у якому пропонувалось усім воюючим країнам негайно розпочати мирні переговори й укласти мир без анексій та контрибуцій.

2 (15) грудня 1917 р. — перемир’я між Росією та країнами Четверного блоку.

9 (22) грудня 1917 р. — початок переговорів про мир у Брест-Литовську.

11 (24) грудня 1917 р. — нота Генерального Секретаріату про намір України самостійно вести переговори, оскільки в Росії відсутня легітимна загальнодержавна влада.

3 (26) грудня 1917 р. — згода німецької сторони на участь у переговорах делегації УЦР.

19 грудня 1917 р. (1 січня 1918 р.) — прибуття на переговори української делегації на чолі з В. Голубовичем.

30 грудня 1917 р. (12 січня 1918 р.) — невдала спроба більшовиків замінити делегацію УЦР представниками радянської України; визнання (після проголошення IV Універсалу) делегації УЦР єдиним самостійним і повноважним представником народу України.

27 січня (9 лютого) 1918 р. — підписання Брестського мирного договору між Україною та державами Четверного союзу.

Основні умови договору:

— завершення стану війни між сторонами;

— відмова від взаємних територіальних та матеріальних претензій;

— налагодження економічних взаємовідносин;

— поновлення довоєнних кордонів між Україною та Австро-Угорщиною (за окремою секретною домовленістю — обіцянка створити зі Східної Галичини й Буковини один «коронний край» із широкою автономією);

— зобов’язання з боку України надати країнам Четверного союзу 1 млн т збіжжя тощо.

Значення укладення Брестського договору:

— визнання України на міжнародній арені;

— можливість продовжити процес українського державотворення; відновлення влади УЦР;

— залежність від німецької сторони, яка використала скрутне становище України для вирішення власних продовольчих та політичних проблем в обмін на непевні обіцянки щодо створення умов для возз’єднання українських етнічних територій у складі України;

— створення передумов для звільнення України від більшовиків шляхом збройного втручання країн Четверного союзу.

Вступ німецько-австрійських військ в Україну

18 лютого 1918 р. — початок наступу 450-тисячної армії Четверного союзу та військ УЦР по всьому фронту від Балтійського моря до Карпат.

1 березня 1918 р. — радянські війська залишають Київ.

2 березня 1918 р. — вступ у столицю армії УНР, а наступного дня — німецьких військ.

3 березня 1918 р. — укладення Брестського миру між РСФРР і Німеччиною та її союзниками, згідно з яким Росія зобов’язувалася визнати мирну угоду між УЦР і Німеччиною та зі свого боку визнати незалежність УНР і підписати з нею мирний договір.

7 березня 1918 р. — повернення УЦР до Києва.

Квітень 1918 р. — витіснення радянських військ з Донбасу і Півдня України.

Відновлення влади УНР. Перший період радянської влади в Україні пов’язаний з масовим терором. Лише в Києві війська під ко­мандуванням колишнього полковника царської армії М. Муравйова знищили до 5 тис. жителів. Внаслідок неефективного управління знизи­лася продуктивність сотень націоналізованих заводів і шахт, зросло безробіття. Взимку 1918 р. зазнала розгрому вели­ка сільськогосподарська власність. Відповідно до декрету про землю, селяни порозбирали по окремих дворах худобу, реманент, насіння. Країна по­чала розпадатися на окремі частини. Зокрема були проголошені Одеська та Донецько-Криво­різь­ка радянські республіки.

На початку лютого на тери­торію України вступили німецькі й австро-угорські війська загальною чисельністю 450 тис. Вони поступово просувалися на схід і південь країни, не зустрічаючи значного опору радянських військ. В авангардах чужоземних підрозділів ішли нечисленні українські військові частини, за німецьким даними, вони налічували лише «дві тисячі колишніх солдатів і офіцерів, безробітних і авантюристів».

Радянський уряд перебував у Києві три тижні, оскільки не спромігся ор­га­ні­зу­ва­ти оборону. Пе­ред 25 тис. червоних бійців стояло завда­н­ня не стільки воювати, скільки забезпечити вивіз ма­теріальних цінностей. До кінця квітня вся територія Ук­раїни опинилася під контролем німецької та австро-угорської армій. Рада народних міністрів й Центральна Рада повернулися до Києва. Зустрічали їх досить стримано. На­селення, переживши страхіття більшовицької оку­пації, не знало, чого чекати від німців і австрійців – вчорашніх ворогів.

Заможні селяни, землевласники вимагали від влади визнання приватної власності на землю.

Але Центральна Рада, в якій досить сильними були соціалістичні та навіть пробільшовицькі позиції, не бажала задовольнити ці вимоги.

Голова Генерального секретаріату В. Винниченко взагалі пропонував заарештувати деяких членів уряду, проголосити Раду робітничих та селянських депутатів і провести нові вибори до Центральної Ради.

В січні Центральна Рада прийняла земельний закон, в основу якого поклала принцип соціалізації землі. Він не стабілізував ситуацію, бо, з одного боку, підживлював ілюзії біднішої частини селянства, розбурхуючи революційні пристрасті, а з іншого – настроював проти влади як великих землевласників-поміщиків, так і заможних селян. Село потонуло в анархії перерозподілу. Невдоволені були й німці, адже за­безпечення їх ук­раїнським хлібом ставало проблематичним.

Наприкінці березня в Лубнах з ініціативи Української демократично-хлі­бо­роб­сь­кої партії відбувся з’їзд хлібо­робів. Висунувши вимогу віднови­ти приватну власність на землю, встановити гаран­тований її мінімум для господарства й надати решту землі в оренду малоземельним, з’їзд зажадав по­повнити Центральну Раду представниками хліборобів-демократів. До Києва виїхали 200 учасників з’їзду для консультацій з керівництвом УЦР. Але їхня зустріч не привела до порозуміння.

З конфлікту скористався П. Скоропадський (1873–1945) – нащадок давнього гетьманського ро­ду, в минулому генерал-лейтенант царської армії, а з 1917 р. активний провідник ук­ра­їнізації армії та керівник вільного козацтва. Навесні він розгорнув бурхливу діяльність, зокрема створив політичну організацію «Ук­раїнська народна громада», уві­й­шов в контакт з демократично-хліборобською партією і «Союзом земельних власників».

Окупаційне командування, не отримуючи від УНР обіця­ної підтримки в постачанні центральних держав хлібом і сировиною, почало втручатися у її внутрішні справи. Так, го­ловнокомандуючий німецькими військами в Ук­раїні Айхгорн видав наказ про повний засів земельних площ. Селяни не мали права брати більше поміщицької землі, ніж могли засіяти. Мала рада відповіла ре­золюцією, в якій зазначалося, що втручання в соціально-політичне та економічне життя України є неприпустимим.

Німці, як і П. Скоропадський, хотіли мати в Україні тверду владу. Сторони поро­зумілися, й імператор Вільгельм ІІ дав на те згоду. Фельдмаршал Айхгорн подбав, щоб переворот не викликав ускладнень. Його наказом було запроваджено німецькі військово-польові суди, обеззброєно синьожупанну дивізію, заареш­товано кількох членів уряду УНР.

День 29 квітня 1918 р. став останнім для Центральної Ради, яка без бою здала владу в руки проголошеного на з’їзді зе­мельних власників гетьмана.

При цьому ЦР встигла ухвалити Конституцію УНР, якою гарантувала широкі громадянські свободи й особ­ливі права національним меншинам. Ук­раїна проголошувалась суверенною, демократич­ною, парламентською державою, з поділом влади на законодавчу, виконавчу й судову.

30 квітня під контроль гетьманців перейшли всі найважливіші урядові інституції

Політика УЦР у січні-квітні 1918 р.

— Запровадження нового стилю в літочисленні (заміна Юліанського календаря Григоріанським).

— Уведення в обіг національної валюти — гривні.

— Затвердження державного герба — тризуба.

— Впровадження Закону про громадянство.

— Скасування приватної власності на землю та прийняття Закону про землю, згідно з яким передбачалися соціалізація землі та встановлення максимуму землеволодіння (31 січня 1918 p.).

— Підтвердження курсу і соціально-економічної політики, проголошених у III та IV Універсалах.

— 29 квітня 1918 р. — обрання президентом УНР М. Грушевського .

Прийняття Конституції УНР

29 квітня 1918 р. — прийняття УЦР Конституції Української Народної Республіки, яка складалася з 83 статей, об’єднаних у 8 розділів:

— УНР проголошувалася «державою суверенною, самостійною і ні від кого не залежною»; територія її неподільна і без згоди 2/3 парламенту не може змінюватися кордон.

— громадянином вважалася особа, яка набула це право законним шляхом, подвійне громадянство не передбачалося; громадянська і політична дієздатність наставала з 20 років; усі громадяни, незалежно від віку, віри, раси, статі проголошувалися рівними у своїх правах; громадянам гарантувалися всі права і свободи: свобода слова, друку, совісті, обирати й бути обраним (активне й пасивне виборче право), вільне місце проживання, пересування, недоторканність особистого життя, таємниця листування тощо; встановлювалися порядок виборів та законотворча процедура; влада розподілялася на гілки — законодавчу, виконавчу та судову: законодавча належала Всенародним зборам УНР, виконавча — Раді Народних Міністрів, судова — Генеральному Суду УНР;

— надання права національним меншинам об’єднуватися в національні союзи, які б формували органи самоуправління, видавали корпоративні закони, що не суперечили б Конституції держави, встановлювали бюджет тощо.

Таким чином, УЦР бачила УНР класичною парламентською республікою, без президента. На підставі Конституції передбачалася розробка цілої низки законодавчих актів.

Конфлікт Центральної Ради з німецько-австрійською адміністрацією

— Загострення суперечностей між УЦР та німецько-австрійською окупаційною адміністрацією.

— Невдоволення німців неспроможністю УЦР навести лад у країні, а також налагодити постачання хлібом і сировиною австро-німецькі війська.

— Втручання німців у внутрішні справи УНР: наказ командуючого Г. Ейнхгорна про повний засів земельних площ (тобто селяни могли взяти стільки землі, скільки мали змогу засіяти), запровадження воєнно-польових судів для українців (25 квітня 1918 р.), роззброєння дивізій «синьожупанників» тощо.

Падіння Центральної Ради

Квітень 1918 р. — створення у Києві Української Народної громади, яка розпочала переговори з німецьким командування про зміну влади в Україні шляхом здійснення перевороту.

29 квітня 1918 р. — передача влади Всеукраїнським з’їздом землевласників генералу П. Скоропадському.

 

 

Причини падіння Центральної Ради

Внутрішні чинники

Зовнішні чинники

— Складні умови діяльності — господарська руїна, безладдя, анархія.

— Неспроможність запропонувати програму, яка згуртувала б усі верстви українського населення.

— Невдоволення політикою УЦР заможних верств населення (підприємців, поміщиків, заможних селян).

— Ілюзорна віра в демократичну федерацію народів Росії, надія на замирення з більшовиками.

— Непослідовність, нерішучість у розв’язанні нагальних соціально-економічних проблем, зокрема зволікання з проведенням аграрної реформи.

— Нехтування необхідністю створити регулярну боєздатну українську армію.

— Наявність суперечностей усередині УЦР

— Байдужість країн Антанти до долі України.

— Фактична окупація німецькими військами території України, конфлікт УЦР з німецько-австрійською окупаційною адміністрацією.

— Ідеологічний та військовий тиск з боку більшовиків

Здобутки і прорахунки Центральної Ради в державотворчому процесі та соціальній політиці

Здобутки УЦР:

— створено передумови для національно-культурного розвитку України;

— національні меншини отримали право національно-персональної автономії;

— були продовжені державотворчі традиції українського народу;

— залучення до політичного життя великих мас українства, набуття досвіду політичної боротьби;

— пробудження національної самосвідомості;

— розпочато процес соціально-економічних перетворень;

— демократизація суспільно-політичного життя;

— було закладено основи мирної зовнішньої політики України.

Прорахунки УЦР:

— ігнорування такого важливого чинника в державотворчому процесі, як армія;

— не вдалося налагодити рівноправні відносини із сусідніми і великими державами, домогтися справжнього міжнародного визнання;

— непослідовність у реалізації соціально-економічної політики;

— сліпе слідування соціалістичній доктрині;

— не вдалося сформувати дієвий державний апарат, налагодити постачання міст продовольством, забезпечити порядок і законність;

— не вдалося нейтралізувати соціальну демагогію більшовиків;

— захопленість ідеєю федералізму, намагання втілити її в життя за будь-яких обставин.

Історичне значення УЦР:

— підняла на новий щабель ідею української державності;

— діяльність Центральної Ради викликала захоплення і була підтримана численними представниками різноманітних верств населення України;

— центральна Рада практично здійснила одвічні прагнення українського народу до свободи і незалежності;

— боротьба під прапором української революції на своїх героїчних прикладах підготувала покоління, які вибороли незалежність України.

 

 

Робота з історичними джерелами

Із III Універсалу Української Центральної Ради

Тяжка й трудна година впала на землю Російської Республіки На півночі в столицях іде межусобна й кривава боротьба. Центрального правительстванема, й по державі ширяться безвластя, безлад і руїна. Наш край так само в небезпеці… Ми, Українська Централы ш Рада, твоєю волею… оповіщаємо: Однині Україна стає Українського Народньою Республікою. Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб єн лами нашими допомогти всій Росії, щоб уся Республіка Російськ і стала федерацією рівних і вільних народів… До території Народної Української Республіки належать землі, заселені в більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харьківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народньої Республіки, як що до прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини. так і сумежних губерен і областей, де більшість населення Українське… Однині на території Української Народньої Республіки існу юче право власності на землі поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значення, а також на удільні, кабінетні та церковні землі — касується. Признаючи, що землі ті єсті. власність усього трудового народу й мають перейти до нього без ни купу, Українська Центральна Рада доручає Генеральному Секреті реві по земельних справах негайно виробити Закон про те, як по рядкувати земельним комітетам, обраним народом, тими землями до Українських Установчих Зборів… На території Народної Республіки України від сього дня встановлюється по всіх підприємствах вісім годин праці… Приписуємо Генеральному Секретарству праці від сього дня разом із представництвом від робітництва встанови ти державну контролю над продукцією України… Волею і іменем Української Республіки ми, Українська Центральна Рада, станемо твердо на тому, щоб мир було встановлено якнайшвидше. Для того ми вживемо рішучих заходів, щоб через центральне Правительствопримусити й спільників, і ворогів негайно розпочати мирні переговори… Однині на землі Республіки Української смертна кара касується. Усім ув’язненим і затриманим за політичні виступи… даси, ся повна амністія. Суд на Україні повинен бути справедливий, від повідний духові народу… Генеральному Секретарству Внутрішніх Справ приписуємо: ужити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самоврядування…, що має бути найкращою основою вільного демократичного життя. Так само в Українській Народній Республіці має бути забезпечено всі свободи, здобуті всеросійсько: і революцією: свободу слова, друку, віри, зібраннів, союзів, страйків. недоторканості особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов у зносинах з усіма установами. Український народ… буде твердо охороняти волю національного розвитку всіх народностей, на Україні сущих, тому оповіщаємо, що народам великоруському, єврейському, польському й іншим на Україні признаємо національно-персональну автономію… Про порядок скликання Українських Установчих Зборів — негайно видано буде закон.

1) Укажіть дату проголошення III Універсалу.

2) За яких умов було проголошено III Універсал? Які події в Росії вплинули на рішення Центральної Ради?

3) На яку територію поширювалася юрисдикція УНР?

4) Які соціально-економічні та політичні заходи були запропоновані Центральною Радою в цьому документі?

5) У чому ви вбачаєте прогресивність заходів Центральної Ради, а в чому — її прорахунки?

6) Порівняйте основні положення І, II та III Універсалів УЦР. Зробіть висновок про те, як еволюціонували погляди Центральної Ради щодо взаємовідносин між Україною та Росією та власного державотворення.

7) У чому полягає історичне значення проголошення III Універсалу?

З ультиматуму Ради Народних Комісарів Центральній Раді, підписаного В. Леніним (3 грудня 1917 р.)

Рада Народних Комісарів, визнаємо народну Українську республіку, її право зовсім відокремитися від Росії або вступити в договір і;і Російською республікою про федеративні і тому подібні взаємовідносини між ними… Ми обвинувачуємо Раду в тому, що, прикриваючись національними фразами, вона веде двозначну буржуазну політику, яка давно вже виражається в невизнанні Радою Рад і Радянської влади на Україні… Рада Народних Комісарів ставить Раді, перед лицем народів Української і Російської республік, такі питання: 1. Чи зобов’язується Рада відмовитись від спроб дезорганізації спільного фронту? 2. Чи зобов’язується Рада не пропускати надалі без згоди верховного головнокомандуючого жодних військових частин, які направляються на Дін, на Урал або в інші місця? 3. Чи зобов’язується Рада подавати допомогу військам у справі їх боротьби з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням? 4. Чи зобов’язується Рада припинити всі свої спроби роззброєння радянських полків і робітничої Червоної гвардії на Україні та повернути негайно зброю тим, у кого нона була забрана? У разі неодержання задовільної відповіді на ці питання протягом 48 годин Рада Народних Комісарів вважатиме Раду в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії та на Україні.

1) Проаналізуйте зміст ультиматуму Радянської Росії Центральній Раді. Висловите власні міркування щодо цього документа.

2) Як ви вважаєте, визнання УНР та її права на відокремлення від Росії — це політичне переконання більшовиків чи їх тактичний маневр?

3) У чому більшовики звинувачували УЦР? Чи справедливими, на вашу думку, були ці звинувачення?

4) Поміркуйте, чи могла Центральна Рада виконати умови ультиматуму і залишитися при владі.

5) Яку роль відіграв цей документ у розв’язанні першої війни Радянської Росії проти УНР?

Із IV Універсалу Української Центральної Ради

Народе України! Твоєю силою, волею, словом стала на Землі українській вільна Народна Республіка… Українська Центральна Рада, оповіщаємо всіх громадян України: Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами, як то: Росія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина та інші, ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки. Власть у ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада… та наш виконуючий орган, який однині матиме назву Ради Народніх Міністрів. Отож насамперед приписуємо… Раді Народніх Міністрів — від цього дня вести розпочаті вже нею переговори про мир із центральними державами… Приписуємо… розпустити армію зовсім, а потім замість постійної армії завести народню міліцію… У справі земельній комісія… уже зробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власності й соціалізацію землі. Ліси ж, води й всі багатства підземні… переходять у порядкування Української Народньої Республіки… Правительство Республіки має підняти промисловість держави, має розпочати творчу роботу у всіх галузях, де всі безробітні могли б знайти працю… Однині Народня Українська Республіка бере у свої руки найважніші галузі торговлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу… Так само приписуємо встановити державно-народний контроль над всіми банками… Однині позичкова поміч банків має давати ся головним чином на піддержку трудовому населенню та на розвиток народного господарства Української Народньої Республіки… Усі ж демократичні свободи, проголошені 3-м Універсалом, Українська Центральна Рада підтверджує і зокрема проголошує: у самостійній Українській Народній Республіці нації користуватимуться правом національно-персональної автономії, признаним за ними законом 9 січня.

1) Укажіть дату проголошення IV Універсалу.

2) За яких умов було проголошено IV Універсал? Поміркуйте, чому УЦР так довго не наважувалася на проголошення незалежності України?

3) Назвіть та проаналізуйте основні положення цього документа. Випишіть їх.

4) На яких засадах УЦР планувала будувати взаємовідносини із сусідніми державами?

5) Як в Універсалі передбачалося розв’язання аграрного питання?

6) Які заходи були передбачені для відновлення промислового виробництва та розв’язання робітничого питання?

 

 

 

 

 

Тестові завдання для самоконтролю

161. Визначте подію, яка відбулася 4 (17) березня 1917 р.

А утворення Української Центральної Ради

Б початок роботи Українського національного конгресу

В проголошення УНР у складі федеративної Росії

Г проголошення незалежності УНР

162. Перший український уряд — Генеральний Секретаріат — очолив

А М. Грушевський

Б О. Керенський

В С. Петлюра

Г В. Винниченко

163. У якому документі УЦР вперше сформулювала широку програму соціально-економічних перетворень?

А І Універсал

Б Статут Генеральному Секретаріату

В III Універсал

Г IV Універсал

164. Укажіть дату проголошення радянської влади в Україні.

А 25 лютого (8 березня) 1917 р.

Б 4 (17) березня 1917 р.

В 25 жовтня (7 листопада) 1917 р.

Г 12 (25) грудня 1917 р.

165. Прочитайте факти з біографії історичного діяча та визначте його прізвище.

«Видатний український історик, політичний і державний діяч. Очолював кафедру української історії у Львівському університеті, Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Один із ініціаторів створення і голова ТУП. У 1917 р. був обраний головою Української Центральної Ради. У квітні 1918 р. обраний Президентом УНР».

А М. Грушевський

Б М. Міхновський

В В. Винниченко

Г П. Скоропадський

166. Визначте назву і дату оприлюднення цитованого джерела. «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. З усіма сусідніми державами… ми хочемо жити в згоді і приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя самостійної Української Республіки… Отож насамперед приписуємо правительству республіки нашої — Раді Народних Міністрів — від цього дня вести розпочаті вже нею переговори про мир… цілком самостійно й довести їх до кінця…»

А І Універсал УЦР, 10 (23) червня 1917 р.

Б II Універсал УЦР, 3 (16) липня 1917 р.

В III Універсал УЦР, 7 (20) листопада 1917 р.

Г IV Універсал УЦР, 9 (22) січня 1918 р.

167. Визначте назву української політичної партії, яка була яскравою представницею консервативної політичної течії, спиралася на традиційні цінності українського суспільства — приватну власність і хуторянське селянське господарство; одним із її лідерів був В. Липинський.

А УСДРП

Б УПСР

В УДХП

Г УПСФ

168. Укажіть положення, що розкривають зміст І Універсалу УЦР (чотири правильні відповіді).

1 проголошення незалежності УНР

2 проголошення автономії України

3 заклик до населення створювати підпорядковані УЦР органи влади на місцях

4 уведення 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю за виробництвом

5 УЦР — вищий державний орган влади в Україні до скликання Всенародних Українських зборів

6 відмова України від самочинного проголошення автономії до Всеросійських Установчих зборів

7 створення української державної скарбниці за рахунок спеціального податку з населення

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *